Фото: Зоряна Стельмах
Ігор Ліскі, Алекс Ліссітса, Тарас Висоцький, Іван Чайківський і Віктор Гончаренко (праворуч)
2022-й і сьогодення: кардинально різні економічні ситуації
Через неможливість експорту з глибоководних портів унаслідок російських атак по суднах український аграрний сектор знову в центрі уваги світових медіа. Але нинішня ситуація сильно відрізняється від тієї, що була на початку повномасштабного вторгнення, вважає Алекс Ліссітса.
«Тоді світ раптом усвідомив, наскільки залежить від української аграрної продукції. Німці, які звикли їсти сосиски з гірчицею, раптом виявили, що 50 % гірчичного зерна надходило з України. І таких прикладів величезна кількість.
До того ж у 2022 році Україна вже була потужним експортером, а аграрний сектор мав фінансову подушку, сформовану попередніми роками. Крім того, шок для світового ринку спричинив різке зростання цін на зернові: пшениця подорожчала приблизно з 220–230 доларів, до 500 доларів за тонну.
Це частково компенсувало логістичні проблеми. Однією з головних конкурентних переваг України традиційно була дешева доставка продукції до морських портів. У 2022 році ця перевага фактично зникла, але високі світові ціни дозволяли компенсувати значне подорожчання логістики», — пояснює бізнесмен.
Сьогодні ситуація кардинально інша, констатує він: грошей на рахунках немає, порти «закриті», експорт суттєво обмежений, логістика так само дорога, але ціна на світовому ринку при цьому не зросла.
Фото: Зоряна Стельмах
Алекс Ліссітса, засновник і голова ‘Українського клубу аграрного бізнесу’
«Українські виробники розраховували на суттєве підвищення світових цін, прогнозуючи рівень 300–400 доларів за тонну. Проте цього не сталося. На ринку залишалися перехідні запаси, Австралія зібрала хороший врожай, в Південній Америці також очікується непоганий. Тому здорожчанняне відбулося.
Та і країни-імпортери, від яких Україна очікувала активнішої реакції на проблеми експорту — на кшталт Туреччини чи Єгипту — не продемонстрували достатнього тиску на Росію, щоб вплинути на ситуацію. Тому історія, яка є в нас сьогодні, кардинально відрізняється від тієї, що була у 2022 році», — додав Ліссітса.
Наступний аграрний сезон: економія замість розвитку
За словами голови «Українського клубу аграрного бізнесу», сьогодні вже можна сказати, що наступна посівна кампанія пройде під знаком жорсткої економії.
«В аграрному бізнесі підготовка до наступного року починається задовго до весни. Орієнтовно до 1 грудня компанії вже визначаються зі структурами посівів. Можу сказати, що наступного року використання добрив скоротиться на 40 %, від оригінальних гібридів насіння ми перейдемо до менш ефективних, від оригінальних засобів захисту рослин до генерики, яка є дешевша. Головна мета — максимально знизити собівартість продукції, — каже Алекс Ліссітса. — Тому що минулого року ціна палива становила 7 % собівартості, зараз — 23%. 40 гривень за літр дизпалива минулого року проти 110 гривень цього. Ціна на паливо зросла втричі, а на продукцію — впала. Зменшення використання добрив, засобів захисту означає, що врожай буде меншим. Ми впадемо суттєво».
Наступною контрольною точкою щодо того, скільки продукції вдалося реалізувати, чи працюють морські порти, які культури доцільно сіяти, за словами бізнесмена, стане березень.
«При цьому неможливо швидко змінити структуру посівів. Клімат в Україні змінився, ми не можемо сказати, що все засіємо соняшником чи соєю, чи іншими культурами. Це так не відбувається.
Я думаю, те, яким буде агросектор України і чи залишиться він глобальним гравцем, можна буде сказати десь у червні. До того, «оборотка» в секторі вийде в мінус/в нуль», — прогнозує Алекс Ліссітса.
Фото: Зоряна Стельмах
Ігор Ліскі, Алекс Ліссітса, Тарас Висоцький, Іван Чайківський і Віктор Гончаренко (праворуч)
Довга логістика вбиває якість
Зі зберіганням зібраного врожаю в Україні немає проблем, запевняє голова «Українського клубу аграрного бізнесу»: місць для зберігання вистачає. До того ж кукурудзу фермери навчилися збирати з полів взимку/навесні.
«Проблема в іншому. Якщо зерно йде місяць-півтора в вагонах до Дунаю або через Польщу, то ми відправляємо продовольчу пшеницю, а на місці отримуємо вже фураж. Формально ми не виконуємо умови нашого договору.
З цими проблемами ми стикаємося майже постійно, тому що до Констанци зерно у вагонах йде плюс-мінус місяць. До Дунаю — так само проблемно. Якщо взяти шлях до Гамбурга чи Бремена — це півтора місяці із величезними проблемами. Тому зберігання не є проблемою, є проблема логістики і втрата якості», — скаржиться бізнесмен.
Переробка: потрібні швидкий доступ до європейського ринку і проєктнефінансування
Переробка традиційно залишається однією з найпопулярніших тем дискусій про майбутнє українського АПК. Але на реальну економічну стратегію вони досі не перетворилися.
«Переробка в Україні працюватиме і буде прибутковою, якщо ми зайдемо в Євросоюз. Іншого ринку у нас немає. 500-мільйонний ринок потенційно здатний поглинати значні обсяги української продукції: крохмаль, гриби, малину, консервовані продукти тощо.
Європейський Союз — наш єдиний шлях. І йти у нього треба швидкими кроками — не лише для того, аби врятувати агросектор, щоб врятувати країну, — заявив бізнесмен.
І ще одна важлива умова для розвитку переробки, вважає він, — доступ до довгострокового проєктного фінансування. Оскільки традиційна банківська модель, за якої кредит видається під заставу наявних активів підприємства, в умовах війни часто не працює через суттєве зниження вартості багатьох українських активів.
«Якщо я піду в банк і скажу, що хочу закласти актив, який раніше коштував 30 мільйонів доларів, а зараз оцінюється в кращому випадку в три, то за ці три мільйони я не побудую нічого», — констатує Ліссітса.
Тож український агробізнес потребує іншої моделі фінансування — кредитування безпосередньо під реалізацію інвестиційних проєктів, зазначає він. Не менш важливим вважає бізнесмен і залучення Private Equity фондів, які могли б інвестувати в аграрні підприємства та нові виробничі проєкти.
Фото: Зоряна Стельмах
Алекс Ліссітса, засновник і голова ‘Українського клубу аграрного бізнесу’
«Нам потрібне проєктне фінансування. Нам потрібні Private Equity фонди. І починати працювати над цим треба вже зараз, а не чекати великої перемоги чи вступу до Європейського Союзу».
Перші інвестиційні проєкти, пропонує президент асоціації “Український клуб аграрного бізнесу”, можна реалізовувати в західних регіонах України, зокрема на Закарпатті. Це дозволило б поступово формувати нову індустріальну базу навіть в умовах високих воєнних ризиків.
Україна має навчитися відстоювати свої інтереси в Європі
За характером розвитку, динамікою та впровадженням інновацій в аграрному секторі Україну, за словами бізнесмена, можна порівняти з Бразилією. Проте вона, на відміну від нас, вже давно навчилася системно відстоювати свої інтереси на міжнародному рівні.
«Бразильський аграрний бізнес відкрив свій офіс в Брюсселі 15 років тому. І стабільно працює, лобіює свої інтереси. Ми, «Український клуб аграрного бізнесу», свій офіс, чи, власне кажучи, представництво, відкрили лише два роки тому. Ми на початку шляху, і, повірте, це непроста історія. Нас ніхто просто так ніде не чекає. Усе треба вигризати. Але ми маємо бути присутні там. І не тільки там — а й в Берліні, Парижі абощо.
Бразилію, яка «тарабанить» 4,5 мільйона тоннцукру, ніхто не чіпає. А про Україну, яка експортує 100 тисяч тонн в межах квоти, кажуть, що вона завалила своїм цукром Європу. Польща «барабанить» Україну через мед, хоча Китай завозить меду вдвічі більше, і його ніхто не чіпає. Так само Сербія завозить тричі більше малини в Європейський Союз, ніж Україна, але лобістські структури «барабанять» саме Україну.
На нас чекає важка робота. Нам треба все це відбивати, вигризати і працювати. Але це ринкова економіка, по-іншому не буває», — каже бізнесмен.
Фото: Зоряна Стельмах
Алекс Ліссітса, Тарас Висоцький, Міністр аграрної політики
